Дрижать під стелею хисткі
Від тіней плями. У зажурі
На скатертині пелюстки,
І ластівка на абажурі…
І слів нема. Не треба слів!
Віки говорять однотонно —
Віки не милують голів,
Віки в затоках світу тонуть.
Мов кораблі вони - ідуть,
Гримлять наступні перемоги,
І на невичерпану путь
Кладуть роз’ятрені дороги.
А думка — сокіл, думка — птах!
/ Не кличу й не зову /
З гори твоєі видно дах,
Шо я під ним живу…
З гори твоєі скаче струм,
Несе сміття й намул
В моі долини. — Вихор дум
Росте, зростає в гул!..
Вони складаються в рядки,
Як правда, строгі та нехибні —
Ці неподолані згадки,
Не висловлені й непотрібні.
Не треба слів! Вони хисткі.
Тамують серце. Владні бурі
Зметуть і тіні, й пелюстки,
І ластівку на абажурі!
Дмитро Тась