Загубленому другові.
Я знаю, підеш ти в далеку путь
І молодість розгубиш по дорогах,
І травамі сліди твої зростуть —
Затуманіють пагорки пологі…
Самотні пагорки! Сріблясту ртуть
По небу висиплять серця убогі,
щоб у сузір’ях молодість забуть
І — щоб не впасти на чужі пороги…
Та знаю — десь, і може в-осени,
Якось ми стрінемося випадково —
Коли червцем розплачуться клени…
І зустріч буде без терпкого слова —
Лиш тиск гарячих і міцних долонь.
Цей день лелію, як дикун вогонь.
Дмитро Тась
Київ, 1928