Тупнув кінь твій під моім вікном.
Очі в землю - ранкова імла.
Вії ще змагалися зі сном,
Поміж брів турбота залягла.
Вийди, вийди! Прокажи - прощай!
Вирушаю у далеку путь.
Переможцем з бою дожидай,
А не те - ім’я мое забудь!
- Килимом м’ягким стелися сніг!
Кониченьку, на шляху не схиб!
Сонцю, сонцю! Із скарбів своіх
Ти найкращі перед ним росип!
Сніг копитом (?) горячий кінь,
Кінь тремтить від дотику Острог.
Геть з очей, утоми млява синь!
Шлях тобі лежить до перемог!
І про твій, про невмирущий час,
Про шляхи, що маревом сплелись,
У віки буйний полине глас,
Тід онукам казку разповість,
І різцем, і пензлем, і пером
Обернуть твій час на дивний мит…
Тупнув кінь твій за моім вікном, -
Скрізь луна від тисячі копит!
Ладя Могилянська