БІОГРАФІЯ
МИХАЙЛО МИХАЙЛОВИЧ МОГИЛЯНСЬКИЙ
Український, російський письменник і публіцист, журналіст, перекладач, літературознавець, літературний критик, юрист, громадський діяч.
4.12. (22. 11.) 1873, м.Чернігів — 22.03.1942, с. Большая Мурта Красноярського краю.
Псевдоніми:
Андрійко Мих., Андрійко М., Валер’ян Чубинський, Т. Максимович, Гриценко Б., Павло Чубський, А. Лебединський, Русобтовський М., М.М., М.А.
Походження прізвища:
пов’язувалося з Києво-Могилянською академією - першим вищим навчальним закладом в Україні, заснованим 1631 р. Петром Могилою при Києво-Печерській лаврі.
Батьки:
- батько — Михайло Якович Могилянський (1840 - 1894) - юрист; мати — Марія Миколаївна Могилянська, в дівоцтві Максимович (1855 - 1918).
Брати і сестри:
Микола (1871 р.н.), Борис (1875 р.н.), Анна (1878 р.н.), Петро (1881 р.н.) Марія (1886 - 1887).
Віхи життя:
1883 - 1892 — навчання в Чернігівській чоловічій гімназії. 1892 р. — студент юридичного факультету Санкт-Петербурзького Імператорського університету (не закінчив).
До 1899 р. — участь в марксистських гуртках (ще в період навчання в гімназії), член Петербургського “Союзу боротьби за визволення робітничого класу”, участь в організації допомоги політичним в’язням і засланим “Червоний Хрест”.
У 1899 р. - арешт, утримання під вартою в Санкт-Петербурзькій в’язниці “Хрести” (4 місяці), висилка на 3 роки в м.Чернігів під нагляд поліції.
1898 р. — одруження на Ситенській Олександрі Олексіївні, вчительці (1873, м.Чернігів - 1932, м.Харків). У шлюбі народилися четверо дітей: Лідія (1899 р.н.), Дмитро (1901 р.н.), Олена (1905 р.н.), Ірина (1911 р.н.).
1903 р. — отримання дозволу та здача залишку державних іспитів, отримання диплома юриста в Новоросійському університеті (м.Одеса), початок адвокатської діяльності. Як адвокат брав участь в “аграрних” процесах у Києві, Вінниці, Глухові, Чернігові, в політичних процесах у Чернігові, Києві, Петербурзі. Був захисником в “погромних” процесах в Кишиневі.
1906 - 1909 — редактор у видавництві М. В. Пирошкова (м.С.-Петербург).
1904 - 1913 — обирався гласним (тобто депутатом) Городненського повітового земського зібрання.
1913 р. — овраний на посаду мирового судді в м.Городня. Звільнений з посади і разом з Петербургськими адвокатами засуджений до тюремного ув’язнення за участь в “справі Бейліса”. Виконання вироку скасовано під час Лютневої революції 1917 р.
1907 - 1917 — перебування в лавах Конституційно-демократичної партії (“Партія народної свободи”). З березня 1907 р. кооптований до Центрального комітету. У березні 1917 року демонстративно вийшов з партії через незгоду в “українському питанні”.
1918 - 1923 — активна журналістська діяльність, керівництво літературним комітетом Чернігівського відділу народної освіти, редакційна робота з видання творів Т. Шевченка, Г. Квітки-Основ’яненка, Л. Глібова та ін. українських авторів.
1923 - 1933 — період наукової та літературної діяльності: очолював Комісію Всеукраїнської Академії наук (ВУАН) зі складання Віографічного словника українських діячів, виступав з низкою доповідей на засіданнях історико-філологічного відділення ВУАН, резензував нові видання, працював в різноманітних літературних жанрах. У 1933 р. Комісія ВУАН була ліквідована, а М. М. Могилянському, що очолював її, заборонили жити в м.Києві.
1934 - 1942 — перебування в родині молодшої дочки Ірини в м.Дніпропетровську. У серпні 1941 р. - евакуація до Сибіру. 22 березня 1942 року — смерть після важкої тривалої хвороби на руках дочок Олени та Ірини в селі Большая Мурта Красноярського краю.
Творча спадщина:
романи “Честь” (1929 р.), “Усюди пристрасті фатальні” (1939 р.), “Хільда” (1941 р.), книги “Три вірші в прозі” (1895 р.), “Поезія Надсона” (1897 р.), “Критичні нариси” (1898 р.), “Історичне висвітлення фінляндського питання” (1910 р.), драми “Міраж” (1902 р.), “Тіна” (1904 р.), “Втомлені” (1906 р.), оповідання, спогади “В дев’яності роки” (1924 р.), літературознавчі та публіцистичні праці “Перша Державна Дума” (1907 р.), “Художник слова. Пам’яті М. Коцюбинського” (1915 р.), М. Коцюбинський” (1919 р.), “Шевченківська річниця 1916 р.” (1916 р.), “Про культурну творчість (українське питання)” (1912 р.), “До питання про український сепаратизм” (1913 р.), “І. Франко” (1919 р.), передмови до видань зібрань творів П. Куліша, Марко Вовчка, Ганни Барвінок, А. Стороженка та ін., переклади на російську мову оповідань М. Коцюбинського, статті з шевченкознавства, кілька тисяч кореспонденцій і сотні рецензій в пресі.
Публікувався в періодичних виданнях: “Речь”, “Дума” (оби дві - С.-Пб), “Десна” (м.Чернігів), “Волинь” (м.Житомир), “Київське слово”, “Київські відгуки”, “Украинская жизнь” (м.Москва), Украинский весник” (м.С.-Пб), “Черниговская земская неделя”, “Червоний шлях”, “Життя і революція”, “Нова громада”, та багатьох інших.