Твій сонячник не мій!
Ти не мені садила
Гвоздики жовті й мальви пурпурові!
І виглядати не мене ходила
До синьої, далекої діброви…
Твоя рука не ляже на чоло,
Не пеститиме кучері на скроні…
Не розітне гарячих вод весло,—
Погасли заходи червоні!
Твій стан не мій, твої вуста чужі,
І посмішка, ну зовсім не знайома…
А коси — золоті вужі,
І брів оці заломи!
Але ти знай, ти знай! За теплий погляд твій,
За посмішку одну, чи просто вірне слово,
Я знову молодий піду в кривавий вій,
І вмерти в тирсі десь — я зможу вдруге знову!
Гаптуй китайку лиш, прозорюй сині сни,
Чекай мене на тихім перелазі,
Хай тонуть вечори в незглибленім топазі,
Тобі моя снага, тобі мої пісні!
Твій сонячник не мій, і мальви не мої,
Через городи хтось ще ближчий серцю ходить…
І овочі, й плоди, і всі жита твої
Хай достигають вам!
Хай вам щасливо родять!
Дмитро Тась