Тут — перше травня, там — воскрес…
Тут парости, там тлін…
Загрузли, гори до колін
В тривогу чуйних плес.
Вони в блакитні з тих небес
заткалися нитки,
І шиють соняшні хатки,
І славословлять скрес!
Дніпровий скрес — велична мить:
Одвіку ще й до нас
Він може поривом, ураз
Все, що минуло, — змить.
Сталево пружаться мости,
Мов груди юнок тих,
Що перснем штучно золотим
Манять у даль брести…
Легенди ходять в берегах —
Славута прагне втіх:
О скелю він розіб’є сміх,
А гнів — по ворогах!
Убого туляться хати
(Подолки б не вмочить),
А повідь спала, — волочить
В широкий колектив!
Упевнена його хода
І ще гнучкіший стан, —
Для нього юний Дніпрельстан
Це не старий Кодак!
І дзвони Лаври… І гудком
Затягує завод,
І новим поривом із вод
Шумує криголом.
Прослав верета молодий,
Прослав Дніпро — до ніг:
Ходімо, села й городи,
Де світять кращі дні!
Ясні тканини тих верет:
Крізь парости та тлін
Брести в болоті до колін,
Але лише вперед!
Дмитро Тась