Потилиці, потилиці,
Капелюхи, шапки,
Один до ‘дного хиляться,
Мов тіні нетривкі.
Мов тіні й наче камені,
Мов брили кораблів,
Під бурею поламзні
Далеко від землі…
Потилиці, й потилиці,
Берети та хустки…
Одна до ‘дної хиляться
Ці постаті хисткі.
Підстрижені, поголені,
Патлаті коси, чуб;
Там — думка неподолана,
Там мозок вже задуб…
Потилиці, потилиці, —
У тиші катакомб
Встромляють очі, дивляться
На титра чорний ромб.
Над ними тишу зрушує,
Кромсає сотні дум,
Хилитися примушує
Стрункий електрострум…
Потилиці, й потилиці,
Серця в единий ритм —
Здригнеться, — перекинеться,
Спалахне, — загорить.
І кожен здриг змонтажений;
Екрановий герой
Зриває посміх вражений,
Чи спільний, дружній зойк…
Потилиці, потилиці —
Годину тільки тут,
За семафори, й хіляться,
Летять в незнану путь.
Летять, лишивши примуси,
Варстати, пера…
гут,
Щоб вийти й знову влитися
У патос буднів — труд!
Дмитро Тась