(УРИВОК З ПОЕМИ “ПУТЬ”)
Жито крізь сон колоситься,
Лле волопікові казки,
А край межі молодиця
Жне золоті колоски…
В руках упевнена сила
Пестить засмучену даль…
Тільки обличчя спітніле,
Тільки на всіх печаль…
Чорними змійками волос,
Хустка — червоним огнем,
А переповнений колос
Ранить пахучим мечем!..
Гей, скільки розмаху. волі,
Ритму і рим голосних!
Гей, незціловане поле!
Гей, необіймані сни!
Жінко, послухай-но жінко!
Дай твою ниву дожну!
…А волошкові сутінки
Молять у неба дощу…
Очі звела молодиця
Мов оксамити м’ягкі…
…[Жито крізь сон колоситься,
Лле волошков казки]…
—Жінко, я більше не можу!
Шлях мій закінчила ти!
Рапять чоло мені рожі,
Тяжать дубові хрести!..
—Жінко, молитись не можу!
Жінко, я шлях загубив!
—На тобі серп мій, хороший,
Працю мою дороби!!.
Блиснула срібна задюка
Між золотих колосків,
Плакала стиглая мука,
Під коливання руки…
Раптом… струмочок червоний
Зкрасив достиглі снопи,
Я в золотую корону
Чисті рубини вкропив…
Жінко, розірветься серце!
Жінко, як радує біль!
…Гей — поставали до герцю
Мури зелених топіль…
Ген — згуртувались до бурі
Обриси скупчених хмар…
Строів могутню бандуру
Ще невідомий кобзар!..
…………………………………
Рана рубином ятриться…
Маки червоні зросли…
— Як тебе звуть молодице,
Чий тобі смуток боліть?
Чом ти лице затулила?
Жінко, ти плачеш? Про що?
…Хтось посірілий, несмілий
В даль таємниче пройшов…
Зникла в житах молодиця…
Чий мені смуток болить?
Рана рубином ятриться…
…Маки червоні зросли!
Маки, де кинути оком,
Морем червоних голів —
Ринуть широким потоком,
Ритмом зкрівавлених злив!
……………………………………
Був бій, чи його не було?
Сурми сурмили, чи ні?
Тільки червоним зійшло
Сонце в моій далені!
Парус золотий перебіг,
Відблеск червоний упав,
І перехрестя доріг
В груди м’ягкі цілував!
Шлях мій романцями зацвів,
Стрічкою зелено ліг…
Медом повітря поів,
Радісно зранених втіх!
Дмитро Тась
Чернігів, 1924