Щось одійшло… Ущухла осінь…
(О, не знайти її осель!)
А по під ноги гоне, косить
Нервоно - жовта карусель!..
Я не скажу… Я мовчки стану
На оксамитовій межі…
Чиї на сході мучать рани
Сталові, крізь дими, ножі?
Ти чула у ночі сопілку?
(О, не збагнеш моих страждань!)
Коли-б могла бідчути тільки
Осінню правду - тиху грань!..
Схилились мальви до віконця,
Зчорнілі мертві, без згадок…
…Щось одійшло… Холодне сонце
Намацує у листі крок…
Дмитро Тась
Чернігів, 1924